План:
1. Соціальна демократія
2. Концепція економічної демократії
3. Соціал-демократична держава – якою вона повина бути
Висновки
Список використаної літератури
Соціальна демократія
Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Берштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив Е. Бернштейн, якого інколи називають батьком сучасної соціал-демократії. Перу цього німецького теоретика належать праці «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899), «Чи можливий науковий соціалізм?» (1901), «Класи і класова боротьба» (1904) та багато інших. Теоретична позиція Бернштейна тісно пов'язана з його політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. За Бернштейном, диктатура пролетаріату означатиме диктатуру клубних ораторів і партійних демагогів. Він гостро критикував абстрактні марксистські положення про пролетаріат як однорідну цілісність, фіксуючи різнорідність чисельно зростаючих соціальних груп, об'єднаних під цією назвою. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн слушно називав «політичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Проблеми економічних прав він пов'язував із питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес.
Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Економічні перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичних засадах, на думку Бернштейна, мають відбутися завдяки розвиткові виробничих і споживчих товариств, які демократизують економіку, формують механізми самоврядування трудящих. Він віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча і виробнича кооперація, здатна вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, тобто демократію, за якою жоден клас не користується привілеями порівняно з рештою суспільства. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян. Правосвідомість Бернштейн розглядав як уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності для всіх. За Бернштейном, чим довше у будь-якій сучасній державі діють демократичні інститути, то більше уваги приділяється правам меншості. Партійна боротьба втрачає характер взаємної ненависті, а тому й життя таких партій позбавляється політичних катастроф.
ДЬЯКОНОВ Петр Иванович (1855-1908/09) , российский хирург, один из пионеров антисептики и пластической хирургии в России. Труды по онкологии, обезболиванию, послеоперационному ведению больных.
ХАСИДИЗМ (от др .-евр. хасид - благочестивый), религиозно-мистическое течение в иудаизме, возникшее в 1-й пол. 18 в. среди еврейского населения Волыни, Подолии и Галиции. Начался как оппозиционное движение против официального иудаизма, в частности - раввината. Для хасидизма характерны крайний мистицизм, религиозная экзальтация, почитание цадиков ("праведников", "провидцев"). Постепенно сблизился с раввинатом. Наибольшее число приверженцев хасидизма - в Израиле.
ИДЕАЛИЗМ (франц . idealisme, от греч. idea - идея), общее обозначение философских учений, утверждающих, что дух, сознание, мышление, психическое - первично, а материя, природа, физическое - вторично, производно. Основные формы идеализма - объективный и субъективный. Первый утверждает существование духовного первоначала вне и независимо от человеческого сознания, второй либо отрицает наличие какой-либо реальности вне сознания субъекта, либо рассматривает ее как нечто, полностью определяемое его активностью. Различаются многообразные формы идеализма в зависимости от того, как понимается духовное первоначало: как мировой разум (панлогизм) или мировая воля (волюнтаризм), как единая духовная субстанция (идеалистический монизм) или множество духовных первоэлементов (плюрализм), как разумное, логически постигаемое начало (идеалистический рационализм), как чувственное многообразие ощущений (идеалистический эмпиризм и сенсуализм, феноменализм), как незакономерное, алогичное начало, не могущее быть объектом научного познания (иррационализм). Крупнейшие представители объективного идеализма: в античной философии - Платон, Плотин, Прокл; в новое время - Г. В. Лейбниц, Ф. В. Шеллинг, Г. В. Ф. Гегель. Субъективный идеализм наиболее ярко выражен в учениях Дж. Беркли, Д. Юма, раннего И. Г. Фихте (18 в.). В обыденном словоупотреблении "идеалист" (от слова "идеал") часто означает бескорыстного человека, стремящегося к возвышенным целям.