У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:
держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;
держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію , влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави).
Концепція економічної демократії
У повоєнний період соціал-демократичні партії Скандинавії та Німеччини активно розробляють концепцію економічної (промислової) демократії. Економічна демократія розвивається як на мікрорівні — через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами (приватними й державними), так і на макрорівні в межах суспільної економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).
Економічна демократія, на думку соціал-демократів, полягає в гарантованому розподілі національного продукту в інтересах усього суспільства. Це припускає активне державне регулювання економіки, різноманіття форм власності, широкий розвиток соціальних інститутів.
Політична демократія спирається на розвите цивільне суспільство, що забезпечує права і волі громадян, що гарантує існування парламентаризму, багатопартійності, права на опозицію, верховенства закону й ін. В області державного устрою соціал-демократична доктрина відстоює парламентську форму правління.
Основним методом проведення соціал-демократичної політики є реформа. Соціал-демократи вважають, що реформи — це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі демократизації суспільного життя, на думку соціал-демократів, рано чи пізно приведе до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства — найефективнішої форми боротьби трудящих за свої права, яка відбувається не у формі страйків і демонстрацій, а за столом переговорів між представниками підприємств і профспілок, у процесі укладання контракту, який полягає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.
Останніми роками можна спостерігати нові тенденції в розвитку теорії та практики соціал-демократії — зрушення праворуч. Нині у своїх економічних гаслах соціал-демократи близькі до лібералів. Девізом економічної політики соціал-демократів є не перерозподіл доходів, а збільшення та ефективність виробництва.
Прикладом успіхів і здобутків ідейно-політичної платформи соціал-демократії може служити діяльність Соціал-демократичної робітничої партії Швеції. Шведський демократичний соціалізм одержав назву «функціонального». Його суть полягає в тому, щоб замість «одномоментного» перетворення приватногосподарських одиниць на державну власність (насильницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) передбачити тривалий термін поступового обмеження прав повноважень власника. Теоретичною основою такого підходу стала теза, вперше висунута шведським соціал-демократом О. Унденом, згідно з якою власність не є неподільною, навпаки— сутність власності розкривається через різноманітні функції діяльності багатьох її суб'єктів. Тобто реформування відносин власності може відбуватися без передачі її цілком, а з допомогою перерозподілу функцій з утримання, володіння, використання власності. Такий перерозподіл зберігає власника номінальне, фактично ж він своїми правами й доходами ділиться з державою та суспільством. Цей процес відбувається в такий спосіб, що остаточне рішення у сфері виробництва й розподілу виносить на мікрорівні трудовий колектив, на макрорівні — суспільство в цілому. Робітники одержують право участі в управлінні виробництвом як співвласники підприємств. У 1975 р. шведський економіст Р. Мейднер запропонував створення фондів трудящих, згодом було прийнято відповідний закон. Метою діяльності таких фондів є поступовий, розрахований на тривалий період, процес викупу трудящими у приватних власників їхніх підприємств. Для цього утворюються соціальні фонди на підприємствах (де зайнято не менш як 500 осіб). Фонди формуються з відрахувань 1% від заробітної плати кожного робітника, а також із надприбутків самого підприємства. Накопичені кошти перетворюються в акції, що поступово концентруються в руках трудящих. Використовувати фонди трудящих можуть спеціальні комісії, в яких є представники професійних спілок і держави.
ЮЖИН (Сумбатов) Александр Иванович (1857-1927) , российский актер, драматург, народный артист Республики (1922), почетный член РАН (1917). На сцене с 1876, с 1882 в Малом театре (с 1909 управляющий труппой, после 1917 директор). Создал героико-романтические образы в пьесах Ф. Шиллера, В. Гюго и др. Автор пьес.
ЕХИДНЫ , семейство млекопитающих подкласса клоачных. Тело (длина до 80 см) покрыто иглами. 2 вида. Австралийская ехидна обитает в Австралии, Тасмании и Нов. Гвинее, в зарослях кустарников. Питается насекомыми. Самка откладывает одно яйцо и вынашивает его в сумке, имеющейся на брюхе. Вылупившийся детеныш питается выделениями млечных желез. Проехидна обитает в горных лесах Нов. Гвинеи; в результате охоты местного населения (ради мяса) численность сокращается; в Красной книге Международного союза охраны природы и природных ресурсов.
ГЮРЗА , ядовитая змея семейства гадюк. Длина до 1,6 м. В Сев. Африке и Юго-Зап. Азии, а также в Закавказье, на юге Казахстана и в Ср. Азии. Укус может быть смертелен для человека. Яд используют в медицине. Подвид, обитающий на островах Эгейского м., - в Красной книге Международного союза охраны природы и природных ресурсов (МСОП).